Наталія Каплун: снобізм як явище

Буваючи на світських заходах або зустрічаючись із різними людьми на ділових зу стрі чах, я спостерігаю деякі особливості у спілкуванні та по ведінці. Я маю на увазі ма нірність, бажання якось виділитися на загальному тлі (не інтелектом, на жаль…), пустити пил в очі. Про таке по — зи ціонування себе час то ви — користовують вираз «гна ти пон — ти». Усе це вписується в одне слово — «снобізм». Але, перш ніж висвітлити тему, да вайте заглянемо у словники, щоб ді — знатися значення цього слова

Наталія Каплун, віцепрезидент ГО «Геополітичний альянс жінок», телеведуча, автор книги «Я — Сонце», автор нової книги «Азбука ресурсної жінки» natalikaplun.com www.youtube.com Наталия Каплун

«Снобізм» — слово англійського походження. У різних словниках різні трактування цього поняття, але всі вони схожі. Це: прагнення брати приклад з еліти (або того, що приймається за еліту) через відсутність можливості належати до неї; «випендрювання», манірність — людина з претензією; наслідування смаків, поведінки вищого світу (про наш «вищий світ» поговоримо окремо); спосіб думок з претензією на вишукано-витончений смак; негативна морально-етична якість особистості, що виявляється у наслідуванні смаків і поведінки «вищого суспільства», захопленні модою, сліпому копіюванні прийнятих за зразок смаків і звичок, у поклонінні перед цим.

Ресторанний критик Джей Рейнер заговорив про гастрономічний снобізм, назвавши снобів авангардом людства. Саме сноб рухає світом! Деякі особливо освічені особи, вступаючись за снобів, кажуть, що вони алергія на невігластво і відраза до всього другосортного. Хтось сказав, що немає гіршого сноба, ніж ображений простолюдин. Є думка, що всі ми сноби більшою чи меншою мірою. У кожного з нас свої погляди та уподобання. Якщо говорити про їжу, то хтось любить котлети, а хтось фуа-гра, хтось яблука, а хтось — манго, хтось оселедці, а хтось — устриці. До речі, косметолог, яка працює у моєму центрі краси та здоров’я, не один рік пригощала своїх улюблених клієнтів устрицями, фруктовими салатами з лохини взимку та мартіні зі свіжим апельсиновим фрешем. Звісно, пригощала цими делікатесами не всіх, а тих, хто обслуговувався на велику суму. Саме тому, вивчившись у столиці і досягнувши високого соціального статусу, ця людина хоче у всьому відповідати тій самій еліті і в їжі, і в особливій любові до брендів.

Сноби чудово описані відомими класиками. Ще у 1670 році Мольєр написав комедію «Міщанин у дворянстві», де яскраво представлена буржуазія, яка намагалася уподібнитися до аристократії. А у XIX столітті Вільям Теккерей написав роман «Ярмарок марнославства», де учень шевця перетворився на людину, що зневажає представників з нижчих соціальних верств і улесливо дивиться на осіб вищого рівня. Про снобів писав Оскар Вайльд, а також Вільям Сомерсет Моем у своєму романі «Театр». А потім в однойменному чудовому фільмі можна було побачити простого симпатичного клерка, цю роль чудово втілив Івар Калниньш, що потрапив до вищих щаблів завдяки закоханій в нього зірці театру — дивовижній Вії Артмане.

Взагалі, якщо говорити про пострадянський простір, снобізм не тільки носить негативний характер, але й викликає захоплення. У Росії навіть видається журнал «Сноб», власником якого є мільярдер Михайло Прохоров. В російській світській тусовці є якась «богема», яка критикує всіх і вся — недостойних уваги і «нерукостислих». Говорять, до речі, що цей журнал досить цікавий, тому що снобів-інтелектуалів теж достатньо.

Більшість людей вважає, що сноб обов’язково багатий і знаний, любить працювати, зате інтелектуали… Для них всі тупі і женяться тільки на грошах. Сноб не обов’язково творчої професії — це помилка. А кому ж тоді він розповідатиме про свою «крутість»? Сноб ставить себе вище за інших, навіть якщо на це немає певних причин. Іноді кому він буде цікавий і хто про нього говоритиме? Коли сноб демонструє зарозумілість до того чи іншого оточення, він самостверджується у своїй винятковості. Він суспільство, переважно це люмпени і гопники. Звичайно, сноби не здатні до емпатії. Ця якість їм чужа. І все ж таки, за моїми спостереженнями, більшість снобів — це люди з глибокими комплексами, коріння яких криється у дитинстві. Певне середовище проживання, оточення, недолік любові та чуттєвості тощо.

Ще у 2020 році на своєму YouTube-каналі я записала відео про елітний снобізм. А тему мені підказала інформація про тренінг однієї моєї (в минулому) приятельки, що є класичним психологом. Саме класичним, як вона підкреслювала. Вона дійсно була досить освіченою людиною, працювала для жінок, звісно ж, успішних. І допомагала своїм клієнткам створити і просунути свій персональний бренд — дуже популярна, затребувана тема. В ній дивним чином уживався як зовнішній, так і внутрішній сноб. Вона намагалася всіма силами увійти в так звану еліту, вибираючи заможних клієнток, тому що інші — «звичайні» — їй були нецікаві, на них вона дивилася зверхньо. Тема іміджу у побудові особистого бренду їй була близька, оскільки в цій темі є багато «секретиків». Вона і сама намагалася створювати образ успішної заможної людини.

Тема тренінгу називалася «Імідж — мистецтво створювати враження». Чим не тема для сноба? Навіщо створювати враження, коли краще бути собою у покращеній версії? Я розумію, що не всі навчені завжди виглядати привабливо, не всі знайомі з правилами етикету та ораторським мистецтвом, не всі можуть правильно комунікувати… Але потрібно залишатися собою! Адже люди завжди цінують щирість.

Сноби наголошують на своїй елітарності. Слово «еліта» мене завжди приваблювало. Я ставила собі питання: «Де у нас, у державах вчорашнього совка, є еліта?» Так, у Союзі була творча, спортивна, наукова, дипломатична еліта. Це люди з особливими заслугами, які принесли славу своїй країні. І була партія та уряд. Але всі ці люди були з народу, пролетарського та селянського походження. Мінімальний відсоток вихідців з інтелігентного середовища і зовсім мало людей дворянського походження, яке старанно ховалося. Невже за 30 років наших незалежних держав щось різко змінилося? Ні! «Вийшли ми всі із народу, діти сім’ї трудової…» — слова відомої пісні. З’явилася буржуазія, оскільки виникла приватна власність коштом виробництва. Внаслідок «нового капіталізму» з’явилася олігархія. І слово «еліта» набуло дещо іншого, іноді потворного значення. Партійно-господарська номенклатура, чиновники та олігархи стали так званою елітою. Вони та їхні сім’ї стали вищим суспільством, хоча всі ці люди вийшли з тієї країни, яка розпалася у 1991 році. Діти робітників, селян та трудової інтелігенції, як називали радянський народ. До цієї «богеми», звичайно, долучилася та ж творча еліта, особливо шоу-бізнес. Наукової та дипломатичної еліти як такої в мікроскоп не розглянути! Нові професії «блогер», «інстаграмник», «тік-токівець» також майже еліта, оскільки доходи у цих товаришів досить високі, тому і популярність висока. Нова золота молодь, одурманена своїми чи батьківськими доходами, теж становить частину «богеми». І де, як не в такому середовищі, з’явитися снобізму? Безперечно, це благодатний ґрунт, щоб дивитися зверху вниз на звичайних людей. Відбувається деградація традиційних людських цінностей. Про яку емпатію можна говорити?! І це сумно…

У Європі та Азії є королівські будинки, їхні власники — аристократи за походженням. Деякі прізвища цих осіб йдуть у глибину століть. На жаль, багато збіднілих родин, які продають свої замки, шедеври мистецтва, що дісталися у спадок. Але саме ці люди досить прості в спілкуванні, комунікабельні і відкриті. У них немає славетного снобізму, який колись описував Теккерей, тому що є аристократичний дух, що передається по крові.

У своїй професійній сфері мені доводилося працювати з дуже відомими людьми країни. Але траплялися типові сноби, які дивилися на обслуговуючий персонал як на бидло. А це були вчорашні провінційні жителі маленьких містечок і сіл. Здається, саме такі представники повинні бути ближчими до народу. Але ж ні… Ось вам і «Міщанин у дворянстві». Пишу ці рядки і ловлю себе на тому, що в мені заговорив внутрішній сноб. Так, це можливо, на жаль.. Не хочу нікого засуджувати. Стаття написана на актуальну тему, щоб трохи замислитися: «Хто я? Що дав світові і людям? Що я зробив для того, щоб мене поважали?» Снобізм не такий вже й поганий, якщо не несе радикальний характер. Конфуцій сказав: «Можеш не робити добро. Головне — не роби зло!» Тому, шановні сноби, подумайте, що несете ви!

Фото: Аліна Тищенко