Бакота — затоплена древня земля та сучасний заповідник. «Мандри країною» з Лілією Рубан

Зараз це частина Національного природного парку «Подільські Товтри», сюди приїздять насолодитись гарними краєвидами, побачити унікальні скульптури вітру на вапнякових скелях. Серед гір — вода Дністра, що утворила величезне водосховище. На його березі є дитячий табір та зона відпочинку. В горах — облаштовані тропи для туристів

Але ще у 70-х роках минулого століття набагато нижче за сучасний рівень води тут було розташовано село Бакота, яке протягом тисячоліть було головним поселенням цієї місцевості. Загалом затоплена долина містила 63 села.

Славетна історія Бакоти

Наш гід — пан Тарас Горбняк, бакотянин, що перші 27 років свого життя провів в селі Бакота. Він добре пам’ятає ці місця до затоплення та має багато чого нам розповісти цікавого. Перед затопленням Бакота була розвиненим селом, але у ХІІ-ХІІІ ст. це була столиця Дністрянського Пониззя. З кінця ІХ ст. ці землі були частиною Київської Русі, з середини ХІІ ст. — частиною Галицького князівства, а потім — об’єднаного Галицько-Волинського князівства. Багато разів протягом століть за ці землі сперечались та розв’язували битви. Тут знайшли притулок перші християнські монахи, у скелях. Саме з огляду однієї з таких печер пан Тарас і розпочав нашу екскурсію. Ми просто йшли з ним по плато, аж раптом він звернув мою увагу на отвір на нашому шляху: це стара печера, яку багато століть тому обладнали для себе монахи. В печері крізь верхній отвір я побачила келію та навіть капличку. Ця печера є частиною монастиря, що також розташований у скелі. Велика частина монастиря відкололась під час землетрусу 1620 року. Але сам монастир зберігся для огляду, і ми згодом побачимо його основну частину.

Чому Бакоту затопили?

Затоплення цієї місцевості не обмежилось лише Бакотою, поряд було багато сіл. У радянські роки з’явилась необхідність побудови гідроелектростанції на Дністрі та створення для неї водосховища. Така доля спіткала не лише місцеві поселення: багато населених пунктів та природних ландшафтів в ті часи було затоплено через побудову поряд ГЕС. Але тут довелося організовувати масове переселення, на яке людям було дано вісім років. Підготовка та виселення тривала з 1973 по 1981 рік, знайти нове місце мешкання потрібно було самотужки. Процес виявився болючим. Одна з умов влади полягала в тому, що мешканці самі повинні були зруйнувати свої будинки та вирубати дерева в садку.

Зараз вважають, що необхідність побудови ГЕС в цій місцевості була суперечливою. Сама Дністровська ГЕС не має шлюзів та вразлива перед стихійними зливами. В межах тієї програми з Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької областей було виселено 7486 дворів з 63 сіл. Мешканці Бакоти та ближніх до неї сіл складали половину цієї кількості. Ця земля завжди була бажаною для людей. Багато тисячоліть, попри численні спроби загарбників захопити ці землі та зміни історичного устрою, життя в Бакоті не переривалось. До часу створення водосховища. Відтепер на дні цього штучного моря залишилась родюча земля та близько 100 гектарів лісу.

Історичний маршрут до монастиря

Після огляду печери пан Тарас показав нам природні рельєфи скал у вигляді облич, що утворились під дією вітру, таких знахідок у нас за екскурсію було декілька. Біла гора — природна пам’ятка цієї місцевості. Це унікальна скеля з лабіринтом печер всередині, що утворились природним шляхом. Близько 500 мільйонів років тому тут було дно моря, і це відчувається в ландшафті. Аж ми нарешті дійшли до входу в монастир, одну з печер якого оглядали зверху трохи раніше. До цього часу немає відповіді: це весь монастир чи якась його частина. Пан Тарас ділиться з нами своїми спогадами про це місце того часу, коли Бакота ще не була під водою. Нам дуже пощастило з гідом. Пан Тарас Горбняк може розповісти нам про ці місця достовірно та емоційно як безпосередній свідок переломного моменту в історії Бакоти.

Неоціненний спадок

Тож ми пішли до печер монастиря. В ХІХ столітті цю місцевість вивчали видатний історик Володимир Антонович і Михайло Грушевський. Під час розкопок було знайдено стародавні речі та предмети побуту. Вік цих печер — 4000 років. На межі ХІ-ХІІ ст. тут з’явились перші християнські монахи, які обладнали це місце для життя та молитов. Але під час чергового розділення Бакоти між двома державами, Литвою і Польщею, монахи лишили свій прихисток. В наш час це місце приваблює багатьох дослідників історії та духовних практик. Сюди навіть приїздили монахи з Тибету, зокрема наш гід зустрічався з учнем Далай-лами, який визначив Бакоту як місце сили.

Смачна вода з джерел та сліди древніх людей

Стежкою пан Тарас показав нам три джерела, вода в яких очищається природним шляхом, кременем. Дуже смачна вода! Це було надзвичайно доречно під час подорожі.

Ми побачили древній жертовний вівтар, який колись було знайдено Антоновичем зі своєю дружиною. Також нижче на березі Дністра був знайдений відбиток стопи людини в скелі. Ці знахідки датуються приблизно двома тисячами років до нашої ери.

Фото: Віктор Ковалевський
Instagram: mandry_krainoy
Facebook: Мандри Країною з Лілією Рубан
YouTube: Мандри Країною з Лілією Рубан