Безцінні Моринці та Шевченкове «Мандри країною» з Лілією Рубан

Ми хотіли знайти щось таке про Шевченка, що зазвичай поза офіційними дописами, відчути атмосферу його життя. І ми відзняли дійсно цікавий матеріал. Зокрема, зустрілись з нащадком роду Шевченків, який багато років шукає відомості про людей зі свого роду і, власне, Тараса Григоровича. Та дещо з того, що ми побачили, приводить у відчай. Сподіваюсь, ми також зможемо допомогти у збереженні культурних скарбів України

Моринці

Нас зустріла пані Лариса Відоменко, художній керівник Будинку культури села Моринці, вбрана в національний одяг часів Шевченка. Ми прийшли у невеличку хату простої селянської родини, де народився Шевченко. Тут лише одна кімната з великою піччю та всім необхідним. Така організація життя була для селян звичною. Навпроти входу — образи, все гарно оздоблено, убрано білими вишитими рушниками. Всередині — плетена колиска, тут спав і маленький Тарасик. Продовжили зйомки у хаті, де народилась та зросла мати Тараса Шевченка. Родина була хоч і кріпацька, але не бідкувала. Дід Тараса тримав бджіл та продавав мед, валка волів дозволяла займатись чумацтвом. Мене особисто дуже зацікавив кам’яний хрест. Всі написи на ньому майже стерлись, але можна прочитати: «Ти не молися мовою чужою, бо на колінах стоячи помреш». Багато символів, які характерні водночас і для християнства, і для язичництва. «Коло с оком — сонце, квітка, можливо, руни — незрозуміло, стерлися частково», — каже пані Лариса. Познайомилися з місцевим митцем Віктором Зоркіним, який захоплюється традиційним українським декоративно-прикладним мистецтвом, але здебільшого виробляє неймовірні речі з дерева. Тут у селі він реставрував хату чумака, пам’ятку архітектури XIX століття, яку колись не знесли, як всі інші, залишили як музей побуту. Його дочка Лілія зробила тут великоднє дерево з писанками, вона майстриня петриківського розпису, свої вміння передає дітям. Приїхали до садиби зеленого туризму «Кобзарева колиска», господиня якої пані Віра Чепурна одразу повела до кімнати. «Ось «зелений номер» — травичка під ногами, м’ята на вікні. Щоб людині було затишно», — розповідає господиня. Пані Віра показала нам карту України і світу, де відзначені всі місця, звідки в неї були гості. А ось загадка від господині — родинне дерево. Ми бачимо малюнок, який є нібито звичайним розписом з квітковим орнаментом, але в ньому зашифровано всю інформацію про родину та найближчих родичів пані Віри. Цю картину малювала художниця, яка знає дану традицію. Наостанок ми приїхали до харчевні. Але, крім смачного обіду, нас тут чекав голова села Моринці Євгеній Штанько. Після обіду ми попрощалися з нашими новими друзями та подарували їм сувеніри з логотипом «Мандри країною».

Шевченкове

Людмила Метик, завідувачка відділу музеїв Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», зустріла нас на вході в Літературно-меморіальний музей. Будівництво музею почалось у 1935 році, та навіть під час війни він не припиняв працювати. Пані Людмила показала нам все, що є в музеї, невтомно розповідала про кожен експоат. Експозицію в першому залі створив народний художник України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Гайдамака. Тут відображена історія культури України та особливе місце в ній Шевченка. В експозиції подарунок музею — кобза відомого кобзаря Олексія Чуприни, який грав на ній більше 30 років на Тарасовій могилі. Портрет Івана Андрійовича Шевченка, діда по батьку, що прожив повних 106 років. Тут і його швацьке начиння, він виготовляв взуття. Мене особливо зацікавили оригінальні речі з Тарасового життя: меблі з літньої дачі пана Енгельгардта та з хати батьків Тараса; малюнок хати Тараса, де він дитиною жив з батьками; камінь з могили батька з викарбуваними Тарасом словами; власноруч написані Тарасом листи до брата (під склом). Художниця Катерина Костиркіна у 1957 році подарувала музею вишитий портрет Шевченка. Ми прийшли на могилу матері поета, яка знаходиться, як вона й заповідала, на території садиби. Після смерті в неї лишилось п’ятеро дітей, найменшому було 2 роки. Тут росте калина, яку посадили родичі Шевченка, їй більше 100 років.

Родинне дерево Тараса

Наш особливий герой — праправнук Тараса Шевченка по родинній лінії брата Йосипа — Микола Лисенко. Багато років він досліджує історію свого роду. Він розгорнув перед нами величезний рулон паперу, на якому представлено все родинне дерево Тараса Шевченка. Тут більш 1300 представників роду. Виявляється, рід Шевченків починається з військового писаря на Запорізькій Січі — Андрія Товстика. Після розгону Січі він втік на Черкащину та взяв собі прізвище Шевченко. Жодна установа не досліджувала родовід Шевченків. Але, крім славетного Тараса, в ньому є ще два академіка, художники. Пан Микола виконав цю роботу за 30 років. Але навіть тоді книга була видана не за кошт держави, а за власний кошт мецената Юрія Кармазіна (у 2012 році). А потім, у 2015-му, у Львові — за кошт української діаспори Канади. Микола Шевченко показав нам, де похований батько Тараса. Це одна могила, яка залишилась на місці старого кладовища. Могила була знайдена дякуючи карбуванню Тараса на камені, який зараз зберігається у музеї. А потім ми пішли до вцілілої частини панського парку, до тисячолітнього дуба — живого сучасника Тараса. В його стволі Тарас ховав свої малюнки. Але зараз дуб ледь-ледь живий. На жаль, належної допомоги спеціалістів він не отримує, сохне та невдовзі може зовсім загинути. Літній маєток пана Енгельгардта також в плачевному стані. Ремонт тут незавершений, тому що кошти розкрадено. Але саме тут юний Тарас зростав як видатна особистість.

Ми їздимо країною і розповідаємо про маленькі міста та села саме для того, щоб наша культура зберігалась та давала сили майбутнім поколінням. Боляче бачити, як руйнуються безцінні пам’ятки просто через недбальство. Та все ж я вірю, що ми можемо змінити ситуацію.

Фото: Віктор Ковалевський
Instagram: mandry_krainoy