Неймовірна подорож у Немирів та Ладижін «Мандри країною» з Лілією Рубан

Яким же насиченим може бути життя в маленькому містечку, залишаючись при цьому розміреним і спокійним. Та наша знімальна група не знає, що таке спокій

Ми у Немирові

Перша згадка про місто Немирів була у 1506 році. Багато чого тут пов’язане з ім’ям княгині Марії Гри горівни Щербатової, що мешкала тут та запрошувала відомих людей. Краєзнавець, гід по місту Немирів Ярослав Князєв зустрів нас біля старої електростанції Марії Щербатової, яка побудована по дипломному проєкту її сина Володимира архітектором Іржі Стібралом. Ми пішли до римо-католицького храму святого Йосипа, де отець Руслан, настоятель, розповів нам про це місце. Будівництво храму було розпочато у 1805 році Стані славом Потоцьким, а закінчено його племінником Болеславом Потоцьким у 1830 році. В цьому храмі молилась родина Юзефа Сосновського, архітектора Львова, родина архітектора Владислава Городецького. Городецький збудував каплицю-усипальницю для родини Потоцьких близько Немирова. Отець Руслан там також є настоятелем, він запропонував нам її показати. Бачили стару аптеку. Потім поїхали в санаторій «Авангард», який і є колишнім палацом княгині. Там мене вразили великі світлові вікна, виставка картин, самі приміщення. Цікаво, що місцевий художник організовував в Немирові пленери, на які приїздили митці з інших міст та залишили по собі багато робіт. Палац відвідував Фе ренц Ліст, для нього було зроблено піаніно з червоного дерева, яке не збереглося. На стінах численних коридорів портрети відомих людей, що бували тут. Робочий кабінет Марії Щербатової зберігся майже без змін.

Ми прогулялись парком. Він розташований на 85 гектарах, йому 230 років. Колись деревами та квітами тут займалась дочка княгині Олександра. Поїхали в Коледж економіки та дизайну. Тут викладає художниця, краєзнавець Галина Шенк. В колишній чоловічій гімназії, що зараз є школою, розташовано музей Марка Вовчка. Там нас зустріла пані Вікторія Братусь, завідувачка музею, «вчитель-методист». Вона багато розповіла про письменницю та її життя. Марія Вілінська, яку насправді звали Марко Вовчок, брала активну участь в шкільному житті, де викладав географію її чоловік. Тут є примірник журналу «Основа» з її твором, її першим рецензентом був Пантелеймон Куліш. В музеї є також фото онука Марії Олександрівни, якого вона виховувала як власного сина. Він все життя прожив у Петербурзі, приїздив на ювілей школи та розмовляв українською. Ми поїхали на Немирівське городище, або Великі вали. Це пам’ятка археології національного значення, висота валів 32 метри, ширина — 9 метрів. Вали утворюють замкнену структуру, майже коло. В добу розквіту неоліту тут було поселення. Нарешті ми поїхали до села Печера, до костелу-усипальниці, куди нас запросив отець Руслан. Перед входом у костел-усипальницю родини Потоцьких нас зустрів він сам та двоє місцевих прихожан, Григорій Шаталюк і Ольга Мазур. Вся ліпнина, що є в храмі, — шедевр. Завдяки їй храм претендує на звання «Перлина Поділля». Пані Оля дуже чуйно розповідала нам про храм. Та головне, що вона сказала: «Якби це була споруда без людей, вона була б мертва. А так в ній є життя і є Бог». Я також завжди в своїх мандрівках підкреслюю, що саме люди творять ті чудові місця, куди хочеться повертатись та про які хочеться розповідати. Ми спустились до усипальниці Потоцьких. Тут нам про неї розповідав пан Григорій. Десять ніш в усипальниці залишились вільні.

Ладижин зустрічає

І ось ми у Ладижині. Назва міста походить від імені богині Лади. Перша згадка про нього була у 1240 році. Тут нас одразу зустрів перший заступник міського голови Павло Анущенко. Він подарував нам книгу про місто Ладижин та передав нас до рук пані Олени. Олена Журба — завідувач відділу місцевого туризму і культури. Ми пройшлись по центральній площі міста, площі Фонтанів. Зустріли завідуючу сектором краєзнавства міського будинку культури «Лада» — Тетяну Макаревич. Пані Олена показала нам великий герб України та бюст Тараса Шевченка, що були зроблені місцевим відомим ковалем. Тут ми познайомились з поетесою Світланою Криничною. Вона зачитала нам свої вірші і подарувала свою збірку. Я була здивована чистотою, порядком та продуманим плануванням у Ладижині.

Ми вирушили в Дендрологічний парк, на вході в який знов побачили роботу того ж коваля — браму. Нас зустрів Петро Колісніченко, інженер садово-паркового господарства Дендропарку «Ладижинський гай». Далі ми рушили вже у кареті. Дендропарк займає 10 гектарів. Та я все одно не могла всидіти в цій кареті, коли навкруги така краса. Побігла бавитись із осіннім листям. Дендропарк дійсно перлина міста, тут хочеться гуляти довше. Але нам час їхати далі. Цього разу ми рушаємо човном по Ладижинському водосховищу місцевої ГЕС. На водосховищі є рибне господарство, де вирощують лосося. Але не той час я обрала для прогулянок по воді. Я так змерзла, що пані Олені повела мене грітись до ресторану.

Нарешті ми приїхали до славнозвісного коваля Андрія Чепірдака. Звісно, я також спробувала себе у ковальстві і отримала похвалу від майстра. Ось ми вже у кінній школі. Тут нас зустріла Людмила Червонецька, директор ГО «Ладижинська міська природоохоронна організація за чисте довкілля». Кінна школа існує 15 років, вона була відкрита за ініціативи міського голови. Очільник кінного підрозділу «Зелений патруль» Володимир Липневський розповів нам трохи про коней, що тут утримуються та працюють. А юні вершники показали нам свою майстерність.

Далі ми поїхали до «Ладижинської Швейцарії», заказник, де скали та ліс, пороги на Південному Бузі. Завітали до міжшкільного навчально-виробничого центру «Спадщина», де нас зустріла директор Інна Король. З нею ми ходили по всіх гуртках і дивувались. Такі самовіддані та талановиті люди тут працюють з дітьми: керівник гуртка «Художня кераміка» Світлана Зубрицька, керівник гуртка «Виготовлення сувенірів» Людмила Неїлик, керівник гуртка «Народна творчість» Ірина Манзюк, керівник гуртка «Виготовлення сувенірів» Світлана Шаламанова, керівник гуртка «Радіоконструювання» Олександр Герасимов, керівник гуртка «Традиційна кулінарія українців» Тетяна Гранчак. Потім нам заспівав народний фольклорний аматорський колектив «Родичі». Я залишилась дуже вражена. Відпочивати ми поїхали в ресторан-готель «Ковчег».

Фото: Віктор Ковалевський
Instagram: mandry_krainoy
Facebook: Мандри Країною з Лілією Рубан
YouTube: Мандри Країною з Лілією Рубан