Цікаві історії гоголівського краю «Мандри країною» з Лілією Рубан

Микола Васильович Гоголь залишив після себе не лише видатні твори, сповнені містикою та колоритним гумором, а й таємничі історії. Деякі з них почули і ми, а деякі міфи, навпаки, розвіяли для себе. Взагалі вся наша подорож була майже як велика театральна вистава. Такий він — гоголівський край! Та Полтавщина вітала нас не тільки духовним хлібом — ми і поїли смачно, і розважились добре!

Великі Сорочинці

Село Великі Сорочинці зустріло нас гостинністю колоритного господаря зі справжнього українського хутора. Заслужений працівник культури Володимир Подоляка розповів нам, як на цьому хуторі реконструювали хати та створювали умови життя. Як виникла ідея зробити тут національний музей просто неба та що цікаве в ньому відбувається. Тут, попередньо домовившись, можна повечеряти з Миколою Гоголем. Можна замовити театралізовану екскурсію для групи або персональну та побачити знакові сценки з видатних творів Миколи Гоголя у виконанні професійних акторів. А можна прийти на справжні вечорниці. Сюди запрошують усіх бажаючих, і ми також вирішили розважитись тут ввечері. Ми попрощались до вечорниць і попрямували далі.

Зустріч з давнім знайомим

Біля пам’ятника Гоголю у Сорочинцях, який є одним із перших монументів письменнику в світі, нас зустрів наш вже знайомий ще з мандрівки до Миргорода — Микола Іванович в образі Гоголя. З ним ми одразу поїхали туди, де народився Микола Гоголь, — до будинку лікаря Михайла Яковича Трохимовського. Зараз там знаходиться Державний літературно-меморіальний музей. В музеї є багато речей та творів мистецтва, пов’язаних з нашим великим письменником. Особливе враження справила посмертна маска Гоголя, одна з двох, що є у світі. Микола Іванович багато знає про кожен експонат, він провів нам дуже цікаву екскурсію музеєм. На території колишньої полковницької резиденції, де було правління Миргород ського козацького полку, ми спустились у старе підземелля — стратегічні підземні шляхи під містом. Вхід туди — через чорні ковані ворота, довгими широкими сходами. Та коли ми дійшли до перехрестя ходів, мною опанував такий жах, що я мерщій вибігла по всіх тих сходах на Боже світло. Звісно, після таких вражень мені одразу захотілось піти до церкви. Микола Іванович повів нас до особливої церкви — до храму, який було створено за наказом найстарішого на той час гетьмана України — Данила Апостола. Та більше ця церква відома своїм унікальним іконостасом, розміри якого вражають: 17 метрів заввишки та 22 метри завширшки. Саме в цій церкві був охрещений Микола Васильович Гоголь.

Саме час був розважитись. І ми б залюбки завітали на Сорочинський ярмарок, тим паче що стояли перед самим входом на Жабокрюківський майдан, де він зазвичай проходить. Але зараз для ярмарку не час. Тож ми поїхали на заплановані вечорниці.

На вечорницях

Вечорниці — це окрема велика частина нашого відео. Всі страви та розваги не змалюєш словами. Одні співи чого варті! Але одне скажу: все зроблено на високому професійному рівні. Дуже талановиті та небайдужі люди тут працюють. Треба дивитись відео. Декілька найяскравіших фото.

Гоголеве, родинний маєток

Тут розташований маєток Гоголів-Яновських, зараз — Національний музей. Наш беззмінний Гоголь, Микола Іванович, тут передав нас до дбайливих рук завідувача відділу науково-експозиційної роботи Національного музею-заповідника М. В. Гоголя Ярослава Єнка. В музеї ми пройшли по всіх кімнатах і побачили умови життя родини Миколи Васильовича. Тут я навіть посиділа за сімейним секретером. До нас вийшла мати письменника і розповіла декілька сімейних секретів, зокрема, що Микола Васильович добре вишивав та любив малювати. На території маєтку, в маленькому будиночку, де останні роки жив письменник, ми побачили жилетку, яку він колись носив. Виявляється, він був невисокого зросту. В його спальні ми помітили цікаву картину — обличчя, вираз якого чи то сумний, чи то суворий. Цю картину Гоголь дуже любив, він вважав, що вона його надихає. А потім з паном Ярославом ми пішли в парк до каменю бажань. Звісно, я загадала бажання. Ми попрямували до Солохи, якою виявилась завідувачка відділу науково-освітньої роботи Національного музею-заповідника М. В. Гоголя Світлана Кирнос. А я на таку зустріч взяла з собою свою любу куму. Нас запросили до столу та пригостили справжніми полтавськими ласощами. А потім ми поїхали далі.

Диканька

Біля церкви Святого Миколая ми поговорили з нашим гідом Миколою Івановичем про Миколу Васильовича. Микола Іванович привів нас до арки, яку було збудовано на честь приїзду до Диканьки царя Олександра І, на тому ми з ним розпрощались. Та це була не перша наша подорож до Диканьки. Коли ми робили матеріал в Опішні, з нами був доктор культурології, кандидат історичних наук Анатолій Щербань, який присвятив нам багато часу. В нашому матеріалі ми змонтували цю частину, щоб все по темі було разом. В Диканьці пан Анатолій докладно нам розповідав про експонати місцевого краєзнавчого музею. І тут ми побачили зовсім інші портрети Гоголя, юного та привабливого. Пан Анатолій сказав, що писемні спогади про Гоголя залишились в різні часи неоднозначні. Справа в тому, що письменник був в житті актором, і йому подобалось створювати різні враження на різних людей. Пан Анатолій повідав нам, що персонажів з Диканьки Гоголь не вигадав, а просто змалював з місцевих мешканців. І тут досі живуть нащадки козака Пащенка — Пацюка, коваля Вакули — Вакуленки та інші. А всі місцеві вважають все, що відбувалось в творі «Вечори на хуторі біля Диканьки», реальними подіями.

Всі наші враження про гоголівські місця ми намагались вмістити в декількох відеосюжетах. Якщо дивитись одразу всю серію про Полтаву — багато всього переплітається, висвітлюється та вимальовується характер і краса цього краю. Та краще приїхати особисто і на Сорочинський ярмарок, і в інший час, коли менше гостей, та побачити все на власні очі.

Фото: Віктор Ковалевський
Instagram: mandry_krainoy